кінечні пісні

Тільки нещодавно я усвідомила, що, рухаючися крізь час, тужила за всім дорогим для мене, що незворотно відходило, але не встигала оплакати й відпустити минулу себе. Якщо дивитися через цю оптику на траєкторію моїх текстів, у перших книжках – «Ран», «Ос», «Аз» – мені йшлося передовсім про тужіння за відходом певного світу, за втрачанням місць і речей. Наступний етап і наступна книжка «каміньсадліс» – значною мірою про те, як відходять, віддаляються від тебе в часі близькі (хоч і, може, ніколи не знані) люди, а ти віддаляєшся від них. А от моя нова книжка «кінечні пісні» буде, напевно, передовсім про мій особистий (але всім нам знайомий) досвід віддалення в часі від самої себе.